скрутнути
СКРУТНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех., розм. Однокр. до скру́чувати 2-5, 9.
Терешко швидко знайшов.. галузку, наліг на неї,.. міцно скрутнувши її, одірвав від прикорня (Епік, Тв., 1958, 413);
Час від часу вони [білогвардійці] на мить зупиняються.. Ось один із них уже впав — його підбив не Яресько, хтось інший, а той, другий, підхопивши кулемет, скрутнув у бік і тікає (Гончар, II, 1959, 24);
// безос.
Згадав [Гордій] це, і його всього мов скрутнуло (Гр., II, 1963, 54).
Скрутну́ти голово́ю — хитнути головою, виражаючи подив, незгоду, несхвалення і т. ін.
Мар’я прикро подивилася на Явдоху, скрутнула головою і мовчки вийшла з хати (Мирний, III, 1954, 72);
Червоноармієць скрутнув головою і міцніше стиснув у руках рушницю (Кос., Новели, 1962, 123).
Словник української мови (СУМ-11)