скуб
СКУБ, СКУБ-СКУ́Б, присудк. сл., розм. Уживається за знач. скубну́ти.
Скуб, та й висмикнула з нього перо (Чуб., II, 1878, 135);
Як сірі вовняні клубочки, котилися вівці по стерні. Голови в стерню — скуб-скуб… (Головко, І, 1957, 269).
Словник української мови (СУМ-11)