скупчувати
СКУ́ПЧУВАТИ, ую, уєш, недок., СКУ́ПЧИТИ, чу, чиш, док.., перех.
1. Збирати, зосереджувати в одному місці, в одних руках і т. ін.
Казкові скарби скупчує він у своєму палаці на Петромі (Тулуб, Людолови, II, 1957, 346);
// Зосереджувати, сконцентровувати (війська) у великій кількості на невеликому просторі.
— Там ворог скупчив п’ятсот багнетів і півтори сотні клинків (Кач., II, 1958, 353);
Там, де Городище прикривалось болотами, він думав виставити лише ріденький ланцюг партизанів, а основні сили скупчити на сухих лісових спусках у яр (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 734);
// Розташовувати близько один від одного.
— Головою треба архітекторам думати. Навіщо отак житло скупчувати? Дихати ж нічим (Хижняк, Невгамовна, 1961, 255);
// рідко. Об’єднувати, згуртовувати в одне ціле що-небудь розрізнене.
Повернувся [Володимир] до Києва.. мовби цар усієї землі Руської, яку скупчив і утвердив своїми походами (Загреб., Диво, 1968, 213).
2. Напружувати для чого-небудь (увагу, думки, волю і т. ін.).
Параскіца хреститься, скупчує увагу і. побожно приказує: «Тати апостру..» (Коцюб., I, 1955, 278);
Скупчую волю, ..беру шапку, гашу огонь, сердито беруся за ручку од дверей: «Годі..» (Вас.,. Незібр. тв., 1941, 47);
Залишатися під водою Михайло більше не міг. Скупчив рештки сил і гребнув руками. Він вискочив на поверхню води, немов корок з пляшки (Загреб., Європа 45, 1959, 19).
Словник української мови (СУМ-11)