слинка
СЛИ́НКА, и, ж, Пестл. до сли́на.
Денис сів на піску, витер рукавом сонну слинку з губів. — А що, хлопці, буде, як телиця сниться? — запитав він басом (Тют., Вир, 1964, 44).
◊ Ковта́ти сли́нку див. ковта́ти;
Розпуска́ти (розпусти́ти) сли́нки див. розпуска́ти;
Сли́нка ко́титься (покоти́лася, тече́, потекла́ і т. ін.) у кого, кому — те саме, що Сли́на ко́титься (покоти́лася, тече́, потекла́ і т. ін.) ( див. сли́на).
Рука тяглася до чарки, котилась слинка (Мирний, III, 1954, 268);
В о. Мойсея аж слинка покотилась. Чудові пахощі торкнули його фантазію (Н.-Лев., І, 1956, 118);
Салат, редька густо зеленіють біля тину — в Гриця аж слинка тече: це б він тут поласував… (Збан., Сеспель, 1961, 427);
«Наварили б вареників, Сіли край стола…» Тут старому вже по горлі Слинка потекла… (Рудан., Тв., 1959, 170).
Словник української мови (СУМ-11)