слинка

СЛИ́НКА, и, ж, Пестл. до сли́на.

Денис сів на піску, витер рукавом сонну слинку з губів. — А що, хлопці, буде, як телиця сниться? — запитав він басом (Тют., Вир, 1964, 44).

◊ Ковта́ти сли́нку див. ковта́ти;

Розпуска́ти (розпусти́ти) сли́нки див. розпуска́ти;

Сли́нка ко́титься (покоти́лася, тече́, потекла́ і т. ін.) у кого, кому — те саме, що Сли́на ко́титься (покоти́лася, тече́, потекла́ і т. ін.) ( див. сли́на).

Рука тяглася до чарки, котилась слинка (Мирний, III, 1954, 268);

В о. Мойсея аж слинка покотилась. Чудові пахощі торкнули його фантазію (Н.-Лев., І, 1956, 118);

Салат, редька густо зеленіють біля тину — в Гриця аж слинка тече: це б він тут поласував… (Збан., Сеспель, 1961, 427);

«Наварили б вареників, Сіли край стола…» Тут старому вже по горлі Слинка потекла… (Рудан., Тв., 1959, 170).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. слинка — (аж) сли́на (з ро́та (по губа́х)) ко́титься (тече́, набіга́є і т. ін.) / покоти́лася (потекла́, набі́гла і т. ін.) кому, у кого і без додатка. Фразеологічний словник української мови
  2. слинка — -и, ж. Пестл. до слина. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. слинка — Слинка, слиночка, -ки ж. ум. отъ слина. Словник української мови Грінченка
  4. слинка — СЛИ́НКА, и, ж. Пестл. до сли́на. Денис сів на піску, витер рукавом сонну слинку з губів. – А що, хлопці, буде, як телиця сниться? – запитав він басом (Григорій Тютюнник). Словник української мови у 20 томах
  5. слинка — сли́нка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  6. слинка — сли́нка : ◊ сли́нку ковта́ти жадібно дивитися на що-небудь; дуже хотіти, прагнути недосяжного (Франко) (ср, ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт