слухняно
СЛУХНЯ́НО. Присл. до слухня́ний.
Слухняно внесла [Гаїнка] дров, затопила піч (Гр., II, 1963, 432);
Зголоднілі за день опришки дивились жадібно на багатий стіл, одначе слухняно чекали знаку від Довбуша (Гжицький, Опришки, 1962, 49);
Рубін підвівся і слухняно пішов у кухню мити руки (Сенч., Опов., 1959, 10);
Машина слухняно неслася під гори (Ле, Міжгір’я, 1953, 156);
Залізо слухняно подається, краї тоншають (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 202).
Словник української мови (СУМ-11)