смотритель
СМОТРИ́ТЕЛЬ, я, ч., дорев. Службовець, що займався наглядом, спостереженням за ким-, чим-небудь.
Смотритель увійшов у клас, ступив на кислиці, посковзнувся й дав сторчака (Н.-Лев., III, 1956, 317);
Лазар ненавидів тюремного смотрителя, якому тюрма дала прізвище «морда» (Коцюб., II, 1955, 191);
Вчився [Валерик] тільки на високі бали, краще за.. прикажчицьких синків, які тільки й знали, що бігати до смотрителя з доносами (Гончар, Таврія, 1952, 75);
Штатний смотритель училища Іван Микитович Зозулін схилив голову набік (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 270).
Словник української мови (СУМ-11)