сорокатий
СОРОКА́ТИЙ, а, е, діал. Строкатий; рябий.
Усічіть мені голову на порозі, як гадині сорокатій, коли б я громаду зрадив (Март., Тв., 1954, 178);
Пообвішуваний [Семен] торбами, з довгою палицею в руці, з сорокатою шапкою на голові (Фр., І, 1955, 73).
Словник української мови (СУМ-11)