сочитися
СОЧИ́ТИСЯ, чи́ться, недок. Витікати, виділятися краплями або тонким струменем; просочуватися.
Десь з глибини сочились підземні джерела і гасили вогонь (Коцюб., II, 1955, 211);
Крізь усі пальці Сіверцева сочилася кров (Гончар, III, 1959, 264);
Темно-фіалкове вино сочилося у них поміж пальцями, по склянках, які тримали в руках (Вільде, Повнол. діти, 1960, 378);
*Образно. Життя його сочилося гіркою отрутою, капало холодними краплями байдужості і труїло кожного, хто ближче стояв до Голубенка (Епік, Тв., 1958, 200);
// чим. Виділяти, випускати з себе рідину краплями або тонким струменем.
Довго мочив [Тимко] водою розбите вухо, що сочилося кров’ю (Тют., Вир, 1964, 217);
Під ранок ущух [дощ]. Але все — стріхи, дерева, тини і паркани — сочилися холодними мутними крапельками (Коз., Гарячі руки, 1960, 115);
// перен. Проникати, проходити крізь що-небудь (про світло, звуки і т. ін.).
З лівого віконця, крізь грати сочиться ніжний струмок місячного світла (Мам., Тв., 1962, 52);
Світло місяця, що сочилося крізь дерева, викривало у всій його згорбленій постаті неймовірну розгубленість (Баш, Надія, 1960, 322);
// перен. Повільно минати, протікати і т. ін.
А дні сочилися за днями, Й стогнало горе, наче ліс… (Стельмах, V, 1963, 14);
// перен. Відчуватися, виявлятися в чому-небудь; проступати.
Мирон Журба сміється теж, але крізь його сміх сочиться тривога (Епік, Тв., 1958, 536);
Притулилась [Устина] до холодного заліза. Воно опалило її чоло, але не могло охолодити гніву, що, здавалось, уже починав сочитися з її тіла (Стельмах, І, 1962, 396).
Словник української мови (СУМ-11)