сочитися
СОЧИ́ТИСЯ, чи́ться, недок.
1. Витікати, виділятися краплями або тонким струменем; просочуватися.
Десь з глибини сочились підземні джерела і гасили вогонь (М. Коцюбинський);
Крізь усі пальці Сіверцева сочилася кров (О. Гончар);
Темно-фіалкове вино сочилося у них поміж пальцями, по склянках, які тримали в руках (Ірина Вільде);
Сочиться кров;
Сочиться піт;
* Образно. Життя його сочилося гіркою отрутою, капало холодними краплями байдужості і труїло кожного, хто ближче стояв до Голубенка (Г. Епік);
// чим. Виділяти, випускати з себе рідину краплями або тонким струменем.
Довго мочив [Тимко] водою розбите вухо, що сочилося кров'ю (Григорій Тютюнник);
Під ранок ущух [дощ]. Але все – стріхи, дерева, тини і паркани – сочилися холодними мутними крапельками (В. Козаченко).
2. перен. Проникати, проходити крізь що-небудь (про світло, звуки і т. ін.).
З лівого віконця, крізь грати сочиться ніжний струмок місячного світла (Я. Мамонтов);
Світло місяця, що сочилося крізь дерева, викривало у всій його згорбленій постаті неймовірну розгубленість (Яків Баш).
3. перен. Повільно минати, протікати і т. ін.
А дні сочилися за днями, Й стогнало горе, наче ліс... (М. Стельмах).
4. перен. Відчуватися, виявлятися в чому-небудь; проступати.
Мирон Журба сміється теж, але крізь його сміх сочиться тривога (Г. Епік);
Притулилась [Устина] до холодного заліза. Воно опалило її чоло, але не могло охолодити гніву, що, здавалось, уже починав сочитися з її тіла (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)