сочити
СОЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, недок.
1. тільки 3 ос., що і без прям. дод. Випускати, виділяти по краплі яку-небудь рідину.
Третій [потік] – лиш сочить, сльозить із каменя (Г. Хоткевич);
// Падати дрібними краплями.
Сочив дощ, пливли хмари, шарпав вітер (О. Десняк).
2. що. Добувати, вибирати сік, рідину з чого-небудь.
Щасливий в світі той, хто .. із сцільників [стільників] в лип'янку мед сочить, З овечок вовницю зстригає (Л. Боровиковський).
3. за ким – чим, розм. Підстерігати кого-небудь, стежити за кимсь, чимсь.
– У нашого ж вчителя в цей непевний час непевні гості бувають. Сочити, сочи-ти за ним треба (М. Стельмах);
Не довіряючи дівчині і на макову зернину, Панкратій Семенович сочив тепер за кожним її кроком, за кожним поглядом (В. Козаченко).
Словник української мови (СУМ-20)