спершу
СПЕ́РШУ, рідше СПЕРШ, діал. СПЕ́РШЕ, присл.
1. На перших порах; спочатку.
Мати спершу сміялася. Думала — жартує, Потім бачить, що не жарти, Та й каже: — Мар’яно! Треба буде старостів ждать (Шевч., І, 1963, 151);
Спершу не з якою охотою пішов був Артем до отари. Але скоро звик і до овець, і до степу (Головко, II, 1957, 212);
Він, кажуть, сперш хороше з своєю жінкою жив, та мати її, теща вже, не злюбила його (Мирний, V, 1955, 336);
// В перший момент.
Побачили [брати] на своїй клуні одсвіт од Струкової пожежі і подумали спершу, що горить їх власна клуня (Гр., II, 1963, 300);
Разуєв спершу недовірливо взяв листа, але коли впізнав дідів почерк, задихнувся від радості (Логв., Давні рани, 1961, 30);
// Насамперед, перш за все.
З дверей виткнулось спершу відро, до половини виповнене водою, далі русява голова дівчини (Коцюб., І, 1955, 13);
[Роман:] Наважався спершу все їй розказати, а зустрівся з батьком її, не вмовчав і виявив серце!.. (Кроп., II, 1958, 53);
Спершу дали йому повечеряти, а потім він до пізньої ночі гомонів з чабанами про їхнє життя (Гончар, II, 1959, 30);
Сперш обірвала [Марія] спів, а потім.. повернулась до парубка (Головко, II, 1957, 100);
// Раніше, перед ким-, чим-небудь.
[Кость:] Моя мати вчила мене змалку: не хапайся іти ніколи, а спершу подумай гарненько, чи не забув чого (Вас., III, 1960, 171);
— Казали, море, а де воно? — чувся з темряви молодий голос..— Зуб на зуб не попаде, а йому пляжі подавай,— сміючись, відповідав інший.— Спершу Сиваш перебреди (Гончар, II, 1959,400);
Слава про нього сперш прибіжить, А вже він сам з’являвся пізніше… (Шер., Генерал Орленко, 1948, 31);
[Санько:] Ти, Мишко, сперше в школу приходь, хай там читати тебе научать… (Вас., III, 1960, 509).
Спе́ршу всьо́го; Сперш усьо́го — в першу чергу.
Треба було спершу всього їх [пісні] винишпорити та визбирати і, звівши докупи, розібрати: що то і чого воно коштує? (Мирний, V, 1955, 372).
2. рідко. Знову, ще раз; з самого початку.
— Та що ж ти мені десять разів розказуєш і все не так. Батько з приймитом тебе обікрав, чи що? — Та ні! Ось дозвольте, я все вам спершу розкажу (Кв.-Осн., II, 1956, 278).
Словник української мови (СУМ-11)