сповитий

СПОВИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до спови́ти.

Перед самим перелазом Дитина сповита — Та й не туго, й новенькою Свитиною вкрита (Шевч., I, 1963, 311);

У промінні від свічки він побачив сина, який лежав, сповитий білим полотном (Скл., Святослав, 1959, 275);

— Та що ж говорити…— зніяковів Чиж. Поранена рука його була сповита великим бинтом (Довж., І, 1958, 189);

Із зелені будинок з колонами привидом білим глянув дірками вікон-дверей. Де-не-де забито дошками. Ввесь у виноград дикий сповитий (Головко, І, 1957, 209);

Чи не здається їм [пташкам],.. Що в кра́ю темному, сповитому журбою, Блиснуть пісні, мов блискавки ясні? (Л. Укр., І, 1951, 176);

Не туманами далі сповиті — В синім мареві обрій зрина (Шпорта, Вибр., 1958, 96);

На околиці степ, сповитий нічною пітьмою, дихнув їм в обличчя холодною вогкістю (Шовк., Інженери, 1948, 85);

// У знач. прикм.

Малесенький голосок дзвенить тихенько і любенько над сповитим братиком (Вовчок, VI, 1956, 343).

Значення в інших словниках

1. сповитий — спови́тий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. сповитий — див. загорнений  Словник синонімів Вусика
3. сповитий — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до сповити. || у знач. прикм.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. сповитий — СПОВИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. до спови́ти. Перед самим перелазом Дитина сповита – Та й не туго, й новенькою Свитиною вкрита (Т. Шевченко); У промінні від свічки він побачив сина, який лежав, сповитий білим полотном (С. Скляренко); – Та що ж говорити...  Словник української мови у 20 томах