сповнюватися
СПО́ВНЮВАТИСЯ¹, ююся, юєшся і СПОВНЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., СПО́ВНИТИСЯ, нюся, нишся, док.
1. чим, рідко без додатка. Ставати повним, заповненим; наповнюватися, заповнюватися.
Медом соти сповняються (Криж., Срібне весілля, 1957, 69);
Коридор сповнився газами (Гончар, III, 1959, 260);
// Насичуватися, переповнюватися чим-небудь.
Ті дрібненькі події, якими сповнювалося її життя, утворили своєрідне замкнене коло (М. Ю. Тарн., Як на .. ниві, 1958, 30);
Редакція сповнюється шумом розмов (Мас., Роман.., 1970, 103);
На другий день у селі усе прокидалося й сповнялося село спокійним, щоденним гомоном (Вовчок, І, 1955, 365);
Хата швидко сповнялась м’якими вечірніми тінями (Коцюб., II, 1955, 156);
Горниця сповнилась якимись нетутешніми дивними пахощами (Н.-Лев., IV, 1956, 31);
Надвечір величезне дворище сповнилося муканням корів, овечим меканням (Кол., На фронті.., 1959, 68);
Заграє над розлогою рівниною сонце вранішнє і сповниться степ піснею жайворонків (Трип., Дорога.., 1944, 4).
2. Ставати зайнятим ким-небудь.
Городи та левади.. сповняються шумливою дітворою (Вас., І, 1959, 155);
Дворик сповняється юрбою маскованих і немаскованих, розмаїто убраних гостей (Л. Укр., III, 1952, 348);
Кімната Онисима Петровича сповнилась людьми (Ів., Таємниця, 1959, 121).
3. перен. Пройматися, бути охопленим чим-небудь (почуттям, думками, ідеями і т. ін.).
Бачить Петро, як слухають його з заздрістю старі, що прожили в лютій скруті, слухають і сповнюються надіями молоді (Ів., Вел. очі, 1956, 128);
Вона була весь час біля всемогутніх людей, біля хазяїв життя — і від цього сама сповнювалася сили й упевненості (Загреб., Європа. Захід, 1961, 82);
Огей слухає доньчину балачку, і його серце сповнюється теплою радістю (Досв., Вибр., 1959, 268);
Поступово замість одчаю душа його сповнювалася ненавистю (Тулуб, В степу.., 1964, 112);
Захар сповнився .. злоби проти панства (Крим., Вибр., 1965, 416);
Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари в серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть (Л. Укр., І, 1951, 268);
Похвалила мати, і Борисове серце сповнилося гордощами (Коп., Подарунок, 1956, 15);
Ударив [Стародуб] по клавішах раз, удруге й відчув, як його мозок і серце сповнились ідей, забриніли звуками (Дмит., Розлука, 1957, 104).
СПО́ВНЮВАТИСЯ², юється і СПОВНЯ́ТИСЯ, я́ється, недок., СПО́ВНИ́ТИСЯ, спо́вни́ться, док.
1. Здійснюватися, реалізуватися, виконуватися, проводитися в життя.
Сон чудний сповнюється мій! (Фр., XIII, 1954, 439);
Є такі люди.., що для них сповняються іноді найтайніші [найпотаємніші] задушевні бажання (Март., Тв., 1954, 221);
То ж сповнилось мені те бажання, — Подались ми на море хутенько, І по хвилях морських погуляння Почали ми в неділю раненько (Л. Укр., І, 1951, 17);
[Степан:] Ти знаєш, яка до війни у мене була мрія? І вона сповнилась (Корн., II, 1955, 88).
2. безос. Минати, закінчуватися (про досягнення ким-небудь того чи іншого віку).
Миколі Щорсу сповнювалось чотирнадцять років (Скл., Легенд. начдив, 1957, 10);
Хлопцеві сповнялося сімнадцять років (Ле, Право.., 1957, 24);
Мені приходять телеграми, Мені сповнилось двадцять п’ять (Павл., Бистрина, 1959, 189).
Словник української мови (СУМ-11)