сповіряти

СПОВІРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., СПОВІ́РИТИ, рю, риш, док., перех., розм.

1. на кого. Виявляючи довір’я, доручати кому-небудь щось.

На діда Бутурлаку усі свої маєтки сповіряє (Сл. Гр.).

2. кому. Розповідати що-небудь, що не підлягає розголошенню.

Своїх намірів він не сповіряв дома нікому (Мирний, III, 1954, 55);

— То він журиться, що не знає, де свої думи подіти, кому їх сповірити… (Мирний, IV, 1955, 341).

Значення в інших словниках

1. сповіряти — сповіря́ти дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. сповіряти — -яю, -яєш, недок., сповірити, -рю, -риш, док., перех., розм. 1》 на кого.Виявляючи довір'я, доручати кому-небудь щось. 2》 кому. Розповідати що-небудь, що не підлягає розголошенню.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. сповіряти — СПОВІРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., СПОВІ́РИТИ, рю, риш, док., що, розм. 1. на кого. Виявляючи довір'я, доручати кому-небудь щось. На діда Бутурлаку усі свої маєтки сповіряє (Сл. Б. Грінченка). 2. кому. Розповідати що-небудь, що не підлягає розголошенню.  Словник української мови у 20 томах