споловілий
СПОЛОВІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до сполові́ти.
Тритонка.. котилася і котилася між буйними стінами споловілої пшениці (Баш, Надія, 1960, 237);
Скрипник — сухий, миршавий парубчак у споловілих галанцях та молдуванській сорочці (Коцюб., І, 1955, 231);
Припавши лицем до споловілої від засухи, мертвої трави, Бронко лежав у тіні старезної чорнокорої липи на горбку (Вільде, Сестри.., 1958, 221).
Словник української мови (СУМ-11)