спопелілий

СПОПЕЛІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до спопелі́ти.

Наумиха метнулась до стіжків, а вони стояли то чорні й спопелілі, то жевріли ще, як жар у печі… (Коцюб., І, 1955, 122);

Ще Європа дихала димом згарищ, спопелілих міст і сіл, коли в найбільшій залі англійської столиці.. зібралися, делегати з 63 держав світу (Знання.., 7, 1973, 18);

Ми бачили стільки страждання і муки На цій спопелілій кривавій землі (Перв., II, 1958, 415).

◊ Спопелі́лий се́рцем — душевно спустошений, байдужий до всього через великі страждання, тяжкі умови життя.

Жила [Лукина] невесело і незатишно, доживала віку. Байдужа до всього на світі, спопеліла серцем (Вол., Місячне срібло, 1961, 327).

Значення в інших словниках

1. спопелілий — спопелі́лий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. спопелілий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до спопеліти. Спопелілий серцем — душевно спустошений, байдужий до всього через великі страждання, тяжкі умови життя.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. спопелілий — СПОПЕЛІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. до спопелі́ти. Наумиха метнулась до стіжків, а вони стояли то чорні й спопелілі, то жевріли ще, як жар у печі... (М. Коцюбинський); Спопелілі круки розлітані круг ватрища пожерть (В.  Словник української мови у 20 томах
4. спопелілий — спопелі́ти се́рцем. Дуже змучитися; стати душевно спустошеним, байдужим до всього через важкі страждання, випробування і т. ін. Мати спопеліла серцем — єдиний син загинув на фронті (З газети). спопелі́лий се́рцем.  Фразеологічний словник української мови