сприсати
СПРИСА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПРИСНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., рідко.
1. Раптово переставати триматися на чому-небудь, відриватися від чогось; спорсати.
Щоб не місити багно, деремося вище до тинів. Нога іноді сприсає з горбика (Панч, На калин. мості, 1965, 219);
Горпинина рука сприснула з скрині, і трохи не вдарилася вона головою об ріг (Мирний, І, 1954, 208);
Краплина сприснула з вій і покотилась по щоці, мов сльоза (Смолич, День.., 1950, 247).
2. перен. Швидко переміщатися з одного місця на інше, не затримуватись довго на одному місці (про погляд, зір і т. ін.).
Гострий погляд наче ножем черкнув Мусія по обличчю, сприснув, заплутався в бороді, вколов у груди (Перв., Материн.. хліб, 1960, 151);
Пильно дивився [Стьопа] на тьотю Мар’яну й слухав уважно її. Та хіба довго це! От знов очі хлопців якось непомітно сприснули з обличчя її і вниз під гору, де осика (Головко, І, 1957, 188).
3. перен. Швидко й непомітно зникати, втікати.
— Глянув я на нього [горбаня], а він переморгується із братом: морг — і знову хреститься, морг — і знову хреститься… «Ах ти ж, — думаю, — гад.. Тепер ти в мене не сприснеш». І став я за ним слідкувати (Тют., Вир, 1964, 169).
Словник української мови (СУМ-11)