спрягати

СПРЯГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПРЯГТИ́, спряжу́, спряже́ш; мин. ч. спріг, спрягла́, ло́; док., перех.

1. Запрягати разом, в один запряг (коней, волів і т. ін.).

Вечорами розповідали [дід і дядько] про різні пригоди: хтось віз перекинув,.. в іншого коні не тягли вгору й потрібно було спрягати (Томч., Готель.., 1960, 66);

[Юхим:] Дасте завтра ваших биків та спряжемо з моїми… (Кроп., IV, 1959, 49).

2. перен., рідко. Пов’язувати, з’єднувати що-небудь із чимсь.

Коли б хто завдав собі працю спрягати.. якнайсуперечніші поняття і творити з них якнайфантастичніші образи, то, певно, ледве міг би найти щось суперечнішого і фантастичнішого від спряження тих двох слів: «католицький панславізм» (Фр., Публіцистика, 1953, 32);

// Намагатися знайти логічний зв’язок у чому-небудь, побудувати певну систему.

— Боже, боже! — стогнав о. Нестор, мало не плачучи і силкуючись.. спрягти в порядні ряди свої думки (Фр., VII, 1951, 79).

3. Скріплювати способом спряження (у 2 знач.).

Значення в інших словниках

1. спрягати — спряга́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. спрягати — -аю, -аєш, недок., спрягти, спряжу, спряжеш; мин. ч. спряг, спрягла, спрягло; док., перех. 1》 Запрягати разом, в один запряг (коней, волів і т. ін.). 2》 перен., рідко. Пов'язувати, з'єднувати що-небудь із чимсь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. спрягати — СПРЯГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПРЯГТИ́, спряжу́, спряже́ш; мин. ч. спріг, спрягла́, ло́; док., кого, що. 1. Запрягати разом, в один запряг (коней, волів і т. ін.). Вечорами розповідали [дід і дядько] про різні пригоди: хтось віз перекинув, ..  Словник української мови у 20 томах
4. спрягати — Спряга́ти, -га́ю, -га́єш; спрягти́, спряжу́, -же́ш; спріг, -гла́, -гли́; спряжи́, спряжі́ть  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. спрягати — Спряга́ти, -га́ю, -єш сов. в. спрягти, -жу, -жеш, гл. Спрягать, спрячь, сопрячь.  Словник української мови Грінченка