спутувати
СПУ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., СПУ́ТАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. Стягувати путом (у 1 знач.) передні ноги коня або іншої тварини.
Хмельницький спутав свойого [свого] коня і пустив його пастися на полянці (Фр., IV, 1950, 174);
Увечері вони зупинились у полі під високою могилою, спутали коней (Скл., Святослав, 1959, 45);
Увечері погнав [Давид] Плачиндині воли на переліг, спутав їх, мов коней (Стельмах, І, 1962, 478).
2. Зв’язувати комусь руки, ноги; скручувати.
Схопили сердешного Левка.. Руки поясами зв’язали й ноги спутали, щоб не побіг та не втік (Кв.-Осн., II, 1956, 260);
Замолоду рідну бабу залізним кінським путом спутав [куркуль] (Крот., Сини.., 1948, 45);
Руки йому завернули за спину і миттю спутали Даниловим очкуром (Смолич, Мир.., 1958, 15);
// перен. Обмежувати кого-небудь у чомусь, позбавляти свободи дій.
— Спутало мене замужжячко, Невірне моє подружжячко (Нар. лірика, 1956, 298);
Наталя була з тих небагатьох молодих жінок, які вважали, що діти спутують окремих осіб, котрих чекає стрімкий рух по життєвій дорозі (Автом., Щастя.., 1959, 5).
◊ Спу́тувати (спу́тати) ру́ки й (та) но́ги — те саме, що Зв’я́зувати (зв’яза́ти) ру́ки й (та) но́ги ( див. рука́).
3. розм. Заважати рухатися, перешкоджати рухові.
— Мені травка ніжок не спутала І росиця очиць не вибила (Чуб., V, 1874, 553);
На гору Оксана піднімалась якось несміливо, мовби вузька сукня спутувала їй ноги (Чорн., Визвол. земля, 1959, 209).
4. перен., розм. Викликати почуття кохання до себе; зваблювати, спокушати.
— Прийде [Охрім] та як візьметься її клясти, що, мовляв, спутала ти мене, вчарувала! Вона сміється, очима грає (Дн. Чайка, Тв., 1960, 79).
5. перен., розм. Хитрощами, лестощами і т. ін. заплутувати кого-небудь, примушувати помилятися; вводити в оману.
Ноги аж тремтіли, щоб швидше вибратися на волю. Але мене всипали лагідними словами, спутували щирими очима і осмішками (Вас., IV, 1960, 29).
6. розм., рідко. Вносити безладдя, плутанину в що-небудь.
Словник української мови (СУМ-11)