співочий

СПІВО́ЧИЙ, а, е.

1. Стос. до співу, співів.

І де та міць моя, надії парубочі — Розбуркати співочим словом край..? (Стар., Поет. тв., 1958, 45);

Співоча культура;

// Який складається із співаків, охоплює співаків.

Тільки після того, як на естраді почала шикуватися співоча капела, всі згадали, що тут має бути концерт (Вас., Вибр., 1954, 37);

Не було на Україні повіту, де б не організовувалися вже «просвіти» — з неодмінними співочими і театральними гуртками (Смолич, Мир.., 1958, 91);

// Який виховує, готує співаків.

— Ой, зірветься!.. Зараз зірветься. — Не бійся, — зауважив хлоп’ячий голос, — вона, кажуть, у співочій школі вчилася… (Минко, Ясні зорі, 1951, 189).

2. Те саме, що співу́чий 1.

Ох, які ж вони співочі! Скільки щастя в молодих!.. Мов озера, їхні очі — все б дивився я у них… (Тич., II, 1957, 198);

Юнак у душі не вважав спів за професію. Не тим теплом огрівала його співоча вдача (Ле, Право.., 1957, 41);

Літо веселе, співоче минається, Спокій стає на землі… (Рильський, І, 1960, 102);

Ледве струмки задзвеніли співочі, Пташки заспівали дрібні (Л. Укр., І, 1951, 45).

3. Який уміє співати, мелодійно свистіти і т. ін. (про птаха).

Сказав би — весна, якби де співочу птицю чути (Свидн., Люборацькі, 1955, 201);

Чимало оленів і диких кіз трапляється по цих лісах, а ще більше співочих птахів (Тулуб, Людолови, І, 1957, 368);

// Який багато співає, мелодійно свистить і т. ін.

Ліс аж дзвенить від пташиного співу. Ось я чую співочого дрозда (Коп.. Як вони.., 1948, 17).

Словник української мови (СУМ-11)