стерегтися
СТЕРЕГТИ́СЯ, ежу́ся, еже́шся, недок.
1. кого, чого, з інфін., без додатка, також із спол. як, щоб, чи. Бути обережним, пильним, оберігаючи себе від кого-, чого-небудь; остерігатися, боятися когось, чогось.
З добрим дружись, а лихих стережись (Укр.. присл.., 1955, 141);
Стережітесь, дівчаточка, Сміятись з нерівні, Щоб не було і вам того, Що тій титарівні! (Шевч., II, 1963, 100);
— Чи ти ж знаєш Мелащині норови? Стережися, сину, щоб не взяв такої [дружини], як Карпо (Н.-Лев., II, 1956, 315);
Марусяк із власного досвіду знав, що в горах сто раз ліпше тікати, як гнатися. Навпаки, треба от було самому стерегтися, як би не оббіг та не підліз з другого боку Мочернак. І опришок, вискочивши на самий вершок, стежив (Хотк., II, 1966, 286);
Батькова розмова йому до вподоби, проте він стережеться, чи не жартує батько (Вас., І, 1959, 207);
— Хозар і печенігів ми мусимо стерегтись, мусимо боротись із ними, щоб жити… (Скл., Святослав, 1959, 47);
Білка не боїться холоду. Стрибає собі по гілках та стережеться своїх ворогів (Коп., Як вони.., 1948, 84);
— Це смілива операція за Дніпром, вона може мати успіх, але генералові Бабієву треба добре стерегтися різних несподіванок, — мовив він крізь зуби (Ю. Янов., II, 1958, 231);
— І нащо тільки той Левко до лісу поїхав? Зовсім не стережеться (Стельмах, І, 1962, 605);
// у знач. виг. Уживається як попередження про небезпеку.
Він не бачить, що за ним басують коні, не чує, як кричать: «Стережись!» (Коцюб., І, 1955, 135).
◊ Стерегти́ся як вогню́ див. вого́нь.
2. Дбати про своє здоров’я, не доводити себе до хвороби, дбайливо уберігатися від неї; берегтися.
Я здорова і стережусь (Л. Укр., V, 1956, 423);
Коли б хоч не слабувати.. Вже й стережуся, а проте чогось нездужається (Коцюб., III, 1956, 170).
3. Пас. до стерегти́.
Словник української мови (СУМ-11)