стовбеніти

СТОВБЕНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок., розм.

1. Утрачати здатність рухатися, завмирати, ціпеніти від хвилювання, з переляку, розгубленості і т. ін.

[Стеха (стовбеніє):] Ні, це не Андрій, це мана!. (Кроп., І, 1958, 486).

2. Те саме, що стовби́чити 1.

Похмурі легені й чоловіки стовбеніли біля хат (Козл., Весн. шум, 1952, 45).

Значення в інших словниках

1. стовбеніти — стовбені́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. стовбеніти — СТОВБЕНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок., розм. 1. Утрачати здатність рухатися, завмирати, ціпеніти від хвилювання, з переляку, розгубленості і т. ін. [Стеха (стовбеніє):] Ні, це не Андрія, це мана! (М. Кропивницький). 2. Те саме, що стовби́чити 1. Похмурі леґені й чоловіки стовбеніли біля хат (П. Козланюк).  Словник української мови у 20 томах
3. стовбеніти — -ію, -ієш, недок., розм. 1》 Утрачати здатність рухатися, завмирати, ціпеніти від хвилювання, переляку, розгубленості і т. ін. 2》 Те саме, що стовбичити 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. стовбеніти — СТОВБИ́ЧИТИ розм. (стояти, бути на ногах; бути присутнім, перебувати де-небудь — недоречно, небажано, без діла і т. ін.), СТИРЧА́ТИ розм., СТОВБЕНІ́ТИ розм., СТРИМІ́ТИ (СТРЕМІ́ТИ) розм., МАНЯЧИ́ТИ (МАНЯЧІ́ТИ) розм.; ТОПТА́ТИСЯ розм., ТОВКТИ́СЯ розм.  Словник синонімів української мови