стоокий
СТОО́КИЙ, а, е, поет. Який має багато очей.
Христя.. пішла до брами, почуваючи, що стоока купа людей більше нікуди і не дивиться, як на неї (Мирний, III, 1954, 322);
Стоока наче вона [пані] була, все бачила, всюди, як та ящірка, по хутору звивалась (Вовчок, І, 1955, 126);
[Генерал-Чугайстер:] Про вас [юних партизан] казки складуть хороші люди. Ви будете стоокі і крилаті У тих казках (Воронько, Казка.., 1957, 79);
*Образно. — Горе наше сторуке і стооке, але воно ніколи не бачить панів і не шарпає їх, як нас [кріпаків], своїми пазурами (Кочура, Зол. грамота, 1960, 470);
// перен. Пильний, всевидющий.
Він пильний, сміливий, стоокий, Ніщо від нього не втече, Минулі і майбутні роки Він підіймає на плече (Рильський, III, 1961, 166);
Критика.. має бути не лише стоокою, а й обов’язково задушевною (Літ. Укр., 29.І 1963, 2).
Словник української мови (СУМ-11)