страхатися
СТРАХА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.
1. чого і без додатка. Відчувати страх перед ким-, чим-небудь, боятися когось, чогось; лякатися.
Ще б не страхатись — щось зашелестіло і підкралося ззаду до хлопчини (Донч., VI, 1957, 23);
— І не страшно вам отут у посадках? — запитала Ольга. — А чого страхатись? Як парубком був, чорти за мною ганялись, і то не боявсь (Гончар, Людина.., 1960, 183).
2. Відчувати занепокоєння, побоюватися чогось; турбуватися.
Вони страхалися, щоб Настуся часом не заподіяла собі якогось лиха (Н.-Лев., IV, 1956, 252);
Вона йде усюди, та й усюди світом нудить. Мати дуже тужила, та ще й страхалася — що буде з нею (Вовчок, І, 1955, 229);
— Щось трапилось? Що з Васильком? — питає [дід Дунай] захриплим, одерев’янілим голосом. —Не страхайтесь, — хоче посміхнутись Гликерія Михайлівна. — Найтяжче пройшло (Стельмах, І, 1962, 405).
Словник української мови (СУМ-11)