струмент
СТРУМЕ́НТ, а і у, ч., розм. Те саме, що інструме́нт.
Можна не мати нічого проти таких ударних струментів, як барабан, литаври, дзвіночки, коли їх небагато (Сам., II, 1958, 295);
Тихович звелів йому захопити з собою лопату та ніж — і зраділий циган метнувся додому по струмент (Коцюб., І, 1955, 205);
Я дивився з захватом, як Данило проворно орудував струментом, як він швидко клав строчку, чаруючи акуратністю і спритністю (Чаб., Катюша, 1960, 158);
— Не можна залишати людей без хліба, без притулку й струменту. Треба якось допомогти (Тулуб, Людолови, І, 1957, 192).
Словник української мови (СУМ-11)