студінь
СТУ́ДІНЬ, дені, ж., розм. Сильний холод, мороз.
Життя зав’ядає, мов в студені цвіт (Фр., XIII, 1954, 27);
Якось було потиснула велика студінь, мороз був такий, що птахи на льоту падали (Кобр., Вибр., 1954, 141);
Продуті багатьма пронизливими вітрами, проморожені лютневими студенями, дідові в’ялені кістки розпарилися, розімліли на тихому серпневому теплі (Бабляк, Жванчик, 1967, 48);
// Те саме, що прохолода.
Золотіли пахкі яблука, од криниць тягло свіжою студінню (Літ. Укр., 12.I 1971, 2).
Словник української мови (СУМ-11)