стума
СТУ́МА, и, ж., заст., поет. Напівморок, напівтемрява.
Болить моє серце… холоне в грудя́х, А ніч кругом чорна, понура… Крізь стуму на мене вдивляється жах Сліпими очима з-за муру (Стар., Вибр., 1959, 69);
Вже з давніх-давен у дідовій хаті запали клятий морок і стума (Рибак, Помилка.., 1956, 247);
У негритянських барах — п’яний чад. Осіннє місто завмирає в стумі (Дмит., Осінь.., 1959, 53).
Словник української мови (СУМ-11)