стума
СТУ́МА, и, ж., заст., поет.
Напівморок, напівтемрява.
Болить моє серце... холоне в грудя́х, А ніч кругом чорна, понура... Крізь стуму на мене вдивляється жах Сліпими очима з-за муру (М. Старицький);
Вже з давніх-давен у дідовій хаті запали клятий морок і стума (Н. Рибак);
У негритянських барах – п'яний чад. Осіннє місто завмирає в стумі (Л. Дмитерко).
Словник української мови (СУМ-20)