ступнути
СТУПНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до ступа́ти 1-3, 5.
На поріг вийшов з халупи кіт і, ступнувши на сніг, гидливо потряс у повітрі лапкою (Донч., III, 1956, 127);
Сонце неначе найнялось, так немилосердно пече, що на розжарений пісок не можна ступнути босою ногою (Хижняк, Килимок, 1961, 46);
Мстислав ступнув два кроки вперед, вихопив меч і підніс його високо над головою (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 222);
За двері хтось шарпнув. Ремо хутко відчинив їх… На порозі стояв Ахмет.. Він важко дихав, нервово ступнув до кімнати… (Досв., Гюлле, 1961, 130);
*Образно. Проти минулого року ми набагато ступнули вперед (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 85).
◊ Ступну́ти ні́де — дуже тісно, немає вільного місця.
А квітник біля хати — це вже Гаїнчине діло. Стільки квіток, що й ступнути скоро ніде буде (Гр., II, 1963, 372).
Словник української мови (СУМ-11)