судорога
СУ́ДОРОГА, рідше СУ́ДОРГА, и, ж. Те саме, що судо́ма.
Боярин, хриплячи в передсмертних судорогах, лежав на землі (Фр., VI, 1951, 16);
Судорога пересмикнула уста жінки (Стельмах, І, 1962, 397);
Уста [Єремії] завжди усміхались — ніби судорогою так звело їх навіки (Стор., І, 1957, 371);
*Образно. — Тисяча літаків у темному небі. І небо корчиться над землею від судорог (Загреб., Європа 45, 1959, 248);
*У порівн. Танк, несамовито скреготнувши, смикнувшись вперед, назад, ніби в судорогах, раптом спинився, заглух (Гончар, II, 1959, 376).
Словник української мови (СУМ-11)