сука
СУ́КА, и, ж.
1. Самка свійського собаки, а також інших тварин родини собачих.
— Ой ти, гарний Семене, Не ходи ж ти до мене: Єсть у мене лиха сука, Як укусить — буде мука (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 76);
Я вполював.. Зайців аж шестеро — ще й ледь не за годину — Одною сукою… (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 86);
*У порівн. — Свиня як вискочить з Кушніренкового двору, та просто й кинулась на мене, мов скажена сука (Н.-Лев., III, 1956, 283).
2. перен., вульг. Уживається як лайливе слово, перев. щодо жінки.
Лупила, лупила його Уляна, а далі випхала з хати. — Чекай, суко! — тільки й промовив Андрійко (Коцюб., І, 1955, 442);
// Взагалі про підлу, нікчемну людину.
— То, люди, не моя дочка, а сука! — говорив Коваль на сході і закляв тяжкою клятьбою (Кач., II, 1958, 108);
— Я тобі не скажу, що ти сучий син, бо тебе породила чесна мати, а сукою ти став пізніше… (Томч., Жменяки, 1964, 96).
Словник української мови (СУМ-11)