сука
СУ́КА, и, ж.
1. Самка свійського собаки, а також інших тварин родини собачих.
– Ой ти, гарний Семене, Не ходи ж ти до мене: Єсть у мене лиха сука, Як укусить – буде мука (з народної пісні);
Я вполював .. Зайців аж шестеро – ще й ледь не за годину – Одною сукою... (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича);
* У порівн. – Свиня як вискочить з Кушніренкового двору, та просто й кинулась на мене, мов скажена сука (І. Нечуй-Левицький).
2. перен., вульг. Уживається як лайливе слово, перев. щодо жінки.
Лупила, лупила його Уляна, а далі випхала з хати. – Чекай, суко! – тільки й промовив Андрійко (М. Коцюбинський);
// Взагалі про підлу, нікчемну людину.
– То, люди, не моя дочка, а сука! – говорив Коваль на сході і закляв тяжкою клятьбою (Я. Качура);
– Я тобі не скажу, що ти сучий син, бо тебе породила чесна мати, а сукою ти став пізніше... (М. Томчаній).
Словник української мови (СУМ-20)