сутеніти
СУТЕНІ́ТИ, і́є, недок., безос. Наставати (про сутінки); смеркатися.
Надворі сутеніло. Василину брала журба (Н.-Лев., II, 1956, 75);
Присмерки наче виповзли з-за дерев. Швидко сутеніло (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 207);
Сутеніло. Зоря повільно згасала далеко позаду, а зі сходу вже набігала синь літньої ночі (Тулуб, В степу.., 1964, 24).
Словник української мови (СУМ-11)