сікатися
СІ́КАТИСЯ, аюся, аєшся, недок.
1. Нападати, кидатися на кого-небудь, маючи намір ударити, побити і т. ін.
Червона, роз’юшена жінота верещала над нами, сікалась до нас з дрючками (Коцюб., І, 1955, 258);
В залі все більше зростав крик, вже нічого не можна було розібрати. Шляхтичі вже сікались один на одного, вже брязкали шаблями (Панч, Гомон. Україна, 1954, 390);
Йонька бачив, що в господарстві нічого не робиться так, як він велить, гримав дверима, сердився і навіть сікався до Уляни з кулаками (Тют., Вир, 1964, 88);
// Рватися до кого-небудь, намагаючись укусити (про собак).
Собаки обпали робітників, сікалася до ніг та піднімали страшенний галас на ціле село (Коцюб., І, 1955, 205);
Вихопився з двору невп’ятий [неприв’язаний] собака,.. сікався (Гуц., Скупана.., 1965, 23).
2. Починати сварку.
[Чопорій:] Я диктую..! [Тетяна:] Іди додому! Нічого вже нам тут сікатись! Налихотворив [нашкодив] добре, що тепер і не знаєш, як обернутись! (Кроп., V, 1959, 153);
Піймавши підозрілу посмішку на обличчі котрогось із хлопців, він уже сікається: — Ти не либся [посміхайся],.. слухай, коли старші говорять… (Гончар, Тронка, 1963, 147);
// Безцеремонно втручатися (в розмову, сварку і т. ін.); встрявати.
[Віталій (до Хоми):] А скілько в цім році прийняв від людей грошей? [Настя:] Хіба він зна.. [Xома:] Ой Насте, ой Насте! Кажу тобі: мовчи, не сікайся! (К.-Карий, II, 1960, 172);
[Xристя:] А ти б, Мелашко, не сікалася з розмовою, коли не твоя річ попереду… (Кроп., IV, 1959, 13);
// Настирливо, вимогливо або погрозливо звертатися до кого-небудь; приставати, чіплятися.
— Де це ти, Саню, була? — спитала в неї Навроцька.— В Мурашкової,— обізвалася Саня.— З ким же ти там бачилась? — сікалась до неї Навроцька (Н.-Лев., V, 1966, 231);
— Для чого ви існуєте чи то, пак, живете? — Це така вже в нього звичка сікатися з цим запитанням до кожного (Гончар, Тронка, 1963, 118);
— Я — підкуркульник? — вигукував сміливо Левко Тритуз, сікаючись до Мельника.— Куркуль,— сказав рішуче Степан (Епік, Тв., 1958, 287).
3. перев. з інфін., з чим. Намагатися щось зробити; збиратися, наміря́тися.
Минув день і не один, як згадала стара: — Десь-то наші тепер обертаються? — Дочки зітхнули, та й тільки. Ніхто з них в Кам’янці не був, то й не сікались вгадувати, де б саме вони були (Свидн., Люборацькі, 1955, 144);
— А за що ж він мене в’язати сікається? (Мирний, І, 1949, 293);
[Кіндрат Антонович:] Чого не тямиш, про те не сікайся міркувати (Кроп., II, 1958, 299);
// З’являтися до кого-небудь з якимись неприйнятними пропозиціями, всупереч чиємусь бажанню нав’язувати що-небудь; потикатися.
Сікалися і міщани, і купці; залицялися і поповичі,.. так і попадею не хотіла [Галочка] бути (Кв.-Осн., II, 1956, 314);
Ніхто з сусід більше не зважувався зазирати в Микитині горшки, ніхто не сікався з порадами, ніхто не каламутив спокою (Л. Янов., І, 1959, 309).
Словник української мови (СУМ-11)