сім’янин

СІМ’ЯНИ́Н, а, ч.

1. Той, хто має сім’ю (у 1 знач.).

Тепер Лошаков не той. Жонатий, має діток, став поважним сім’янином, поважним громадянином (Мирний, III, 1954, 283);

Уболівав [Гречкун], чи добре розміщені солдати, чи не час би попрати білизну. У землянці завжди здавався тихим сім’янином (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 96);

// Людина, що має риси, необхідні для родинного життя.

Огей мовчить. Він заглиблюється в себе, аналізуючи своє внутрішнє «я» як громадянина, наукового діяча, сім’янина і члена великого колективу, що взявся будувати нове суспільство (Досв., Вибр., 1959, 248).

2. Член сім’ї (у 1 знач.); родич.

— Як я за його дочку давав, то думав: буде сім’янин, то вже до свого діла й прихилю його. Дак де там!.. (Гр., II, 1963, 320);

*У порівн. — Які то люди добрячі! Привітали мене заїжджого, як сім’янина (Вовчок, І, 1955, 12).