сінешній
СІНЕ́ШНІЙ, я, є. Прикм. до сі́ни.
Відчинені сінешні двері, в хаті рух, і стукіт, і веселий гамір (Фр., IV, 1950, 452);
Христя потушила світло й вийшла на сінешній рундук (Мирний, III, 1954, 150);
На сінешньому порозі з’явився білобородий дід Сахрон у святковій одежі (Цюпа, Краяни, 1971, 245);
— Я сам читав його записку, зім’яту і виметену тобою в сінешній куток (Ле, Міжгір’я, 1953, 482).
Словник української мови (СУМ-11)