терпуг
ТЕРПУ́Г, а́, ч.
1. Сталевий брусок із насічкою, вид напилка.
Де-не-де в порожнім корпусі цеху, скрегочучи, пиляли терпуги (Ле, Мої листи, 1945, 212);
Складні деталі, які можна було виточити лише на спеціальних станках, він виточував та полірував терпугом у лещатах (Вітч., 4, 1962, 202);
*У порівн. Язик тещі запрацював, як терпуг (Дмит., Розлука, 1957, 22).
2. Шевське знаряддя для згладжування кінців цвяхів у середині взуття.
Словник української мови (СУМ-11)