титар
ТИ́ТАР, я, ч. Церковний староста.
Ударивши скільки поклонів, вона підвелася і пішла до титаря, де продаються свічі (Мирний, III, 1954, 319);
Віддав [Ярош] поклони землі й підвівся вже в пустій церкві, яку пішов зачиняти зсередини титар (Стельмах, І, 1962, 429).
Словник української мови (СУМ-11)