тополиний
ТОПОЛИ́НИЙ, а, е. Прикм. до тополи́на.
Океан місячної ночі розливається навкруги. І глибину тиші не зменшує ні сюрчання коника десь у траві, ні шелест тополиного вершечка… (Гончар, Тронка, 1963, 20);
Над лиманами шум проплива тополиний (Рудь, Дон. зорі, 1958, 9);
// Який складається з тополин.
Я мріяв колись Тополину алею Посадить на великім шляху Від Інгулу до Нового Бугу (Криж., Срібне весілля, 1957, 303);
// Власт. тополині.
О Вкраїно, Удар ще піснею з Дніпра, Війни ще духом тополиним Та блисни золотом з копра (Забашта, Квіт.., 1960, 9);
// Своєю будовою, стрункістю схожий на тополю.
Обів’ю я зорею, кохана, молодий тополиний твій стан (Сос., II, 1958, 37).
Словник української мови (СУМ-11)