тризна
ТРИ́ЗНА, и, ж.
1. У стародавніх слов’ян — завершальна частина поховального обряду, що складалася з поминальної учти, військових ігор і різних змагань.
Насипали курган над померлим [слов’яни], на честь його справляли тризну, тобто влаштовували військові ігри й частування (Іст. СРСР, І, 1956, 35);
Ховали Анта, як старійшину. На дворі вже до полудня зібрався весь Любяч. Жінки ішли з плачем, несли страви для тризни. Чоловіки збиралися з щитами і мечами (Скл., Святослав, 1959, 21).
2. уроч. Те саме, що по́минки.
В світлиці цензурній коновки бряжчать На тризні сумній Василевій (Сам., І, 1958, 159);
Він підходив до кожного з намічених на тризну гостей, брав за руку чи лацкан піджака і просив, таки дуже просив не відмовитись «дещо перекусити» (Вільде, Сестри.., 1958, 176);
*Образно. Щорс дивізію полями Вів у битву грізну. Над побитими ляхами Ворон правив тризну (Шпак, Вибр., 1952, 82).
Словник української мови (СУМ-11)