тризна
ТРИ́ЗНА, и, ж.
1. У стародавніх слов'ян – завершальна частина поховального обряду, що складалася з поминальної учти, військових ігор і різних змагань.
Насипали курган над померлим [слов'яни], на честь його справляли тризну, тобто влаштовували військові ігри й частування (з навч. літ.);
Ховали Анта, як старійшину. На дворі вже до полудня зібрався весь Любяч. Жінки ішли з плачем, несли страви для тризни. Чоловіки збиралися з щитами і мечами (С. Скляренко).
2. уроч. Те саме, що по́минки.
В світлиці цензурній коновки бряжчать На тризні сумній Василевій (В. Самійленко);
Він підходив до кожного з намічених на тризну гостей, брав за руку чи лацкан піджака і просив, таки дуже просив не відмовитись “дещо перекусити” (Ірина Вільде);
* Образно. Кривава січа правила тризну. Увесь світлий день лився вогонь, дими, сичали ядра (Г. Колісник).
Словник української мови (СУМ-20)