тубо

ТУБО́, виг.. мисл. Слово, що вживається як заборона собаці діяти у знач.: не можна! будь на місці! не чіпай!

Одрізав [Антоша] скибочку хліба і поклав псові на ніс. — Тубо! (Коцюб., II, 1955, 387);

Здалека тріскали постріли, чулися вигуки: «Ату його!», «Ату його!», «Полкан, куш!», «Аполлон, тубо!» (Бурл., О. Вересай, 1959, 156).

Значення в інших словниках

1. тубо — тубо́ вигук незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. тубо — Див. Чокало.  Словник-довідник музичних термінів
3. тубо — ТУБО́, виг. Слово, що вживається як заборона собаці діяти у знач.: не можна! будь на місці! не чіпай! Одрізав [Антоша] скибочку хліба і поклав псові на ніс. – Тубо! (М. Коцюбинський); Здалека тріскали постріли, чулися вигуки: “Ату його!”, “Ату його!”, “Полкан, куш!”, “Аполлон, тубо!” (Ф. Бурлака).  Словник української мови у 20 томах
4. тубо — I туб`овиг., мисл. Слово, що вживається як заборона собаці діяти у знач.: не можна! будь на місці! не чіпай! II т`убоневідм., ч., муз. Те саме, що чокало.  Великий тлумачний словник сучасної мови