уважатися
УВАЖА́ТИСЯ (ВВАЖА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок.
1. Визнаватися ким-, чим-небудь, якимсь, прирівнюватися до когось, чогось.
Вона [Войцехова] в цім закутку уважалася знаменитою лікаркою (Фр., VI, 1951, 166);
Коли ж.. в сінях загудів самовар, прийшла черга на питання про хліб, бо коли надія роздобути цукру уважалась всіма безнадійною, то буханець разового, кислого, невипеченого хліба можна б було дістати (Коцюб., II, 1955, 435);
Він [Воронцов] справедливо вважався найкращим оратором в дивізії і полку (Гончар, І, 1954, 111);
Голубів на Горі ніхто не чіпав, не їв, вони вважались божою птицею, вільно виводились, зграями літали над зеленою Горою (Скл., Святослав, 1959, 69).
2. кому, рідко. Те саме, що здава́тися² 1.
Те, що йому вважалося найпростішим, найнатуральнішим — дочекатися з сина.. гідного наступника його капіталів, подавало мало надій на справдження (Фр., VIII, 1952,394).
3. розм. Рахуватися, бути записаним десь.
Знову вийшла стара історія: вважався на одному факультеті, а лекції слухав на іншому (Довж., І, 1958, 21).
4. також безос., перев. із спол. що. Бути загальною думкою, судженням з приводу чогось; існувати (про поширену думку, судження).
Вважалося, що перенесення образів, метафор, порівнянь, фонетичної музики тощо з однієї мовної стихії до іншої — річ зовсім неможлива (Рильський, IX, 1962, 59);
Звідси було туди [до передової лінії фронту] кількасот метрів, але це вважалось смертельно далеко (Гончар, III, 1959, 401).
5. тільки недок. Пас. до уважа́ти 1-4.
— Як що-небудь не так, зараз Марту кличуть — і ну вичитувати, а іноді і власним пальцем ув око ткнуть, щоб краще дивилась і ясніше бачила! Не вважалось на те, чи Марта тому виною, чи я (Мирний, IV, 1955, 336).
Словник української мови (СУМ-11)