удоволення
УДОВО́ЛЕННЯ (ВДОВО́ЛЕННЯ), я, с.
1. Дія за знач. удовольни́ти 1-3.
2. Почуття і стан приємності, втіхи від чого-небудь.
Тихий шепіт вдоволення і радісної рішучості пройшов по громаді (Фр., VI, 1951, 46);
Галинка Сосна не стримала посмішки вдоволення, але цього ніхто не помітив (Епік, Тв., 1958, 577);
Хоч за роботою він добре стомився, зате на душі в нього з’явилося почуття справжнього вдоволення своєю працею (Чорн., Визвол. земля, 1950, 109).
Словник української мови (СУМ-11)