уділяти
УДІЛЯ́ТИ (ВДІЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УДІЛИ́ТИ (ВДІЛИ́ТИ), уділю́, уді́лиш, док., перех.
1. Виділяти для кого-небудь частину чогось, ділитися чим-небудь.
Хай поруч з ділами геройства й відваги Прославлять поети в віках назавжди Ту мить, коли нам із похідної фляги Солдат незнайомий вділяє води (Перв., II, 1958, 413);
— Нехай поберуться.. Я й хату їм збудую, і города вділю (Барв., Опов.., 1902, 327);
Він пішов за братом і сказав: — Я тобі, брате, уділю половину свого маєтку (Казки Буковини.., 1968, 76);
Любка стояла під віконцем. Лузала гарбузове насіння, яке всю осінь не виводилось в її кишенях, то хотіла і Коропову вділити жменьку (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 132);
*Образно. [Маруся:] Чи тямиш же ти, що то таке коханнє [кохання]? Ти мене жалієш? Ти так багата щастям, що й мені хочеш частину його уділити? (Кроп., І, 1958, 95);
[Перелесник:] Потім ми заглянем до зорі в віконце, зірка-пряха вділить срібне волоконце, будем гаптувати оксамитну тінь (Л. Укр., III, 1952, 207);
// Заощаджувати, відкладати що-небудь з метою зберігання.
І справді, — думав я, — що чоловік заробив — то його вистача тілько на те, щоб сяк-так прохарчитися та кінці докупи звести… Уділити ж з заробітку яку дещицю про чорний день — не вистачить… (Мирний, IV, 1955, 359);
// Давати у розпорядження (місце), приділяти (час) і т. ін. кому-, чому-небудь.
Як бачите, задля сього отділу [відділу] «Рідний Край» не може багато місця вділити (Мирний, V, 1955, 421);
[Мартіан:] Так, брате, докладу всії [всієї] снаги, всю ніч до ранку буду працювати,.. Але тепер вділи мені годину. Дозволь покликати моїх дітей.. і сього ж вечора, коли достойні, введи їх у громаду (Л. Укр., III, 1952, 295).
2. перен. Наділяти, обдаровувати чим-небудь; передавати у спадок якісь якості і т. ін.
— Мати ж моя, матусенько, Нащо ж мене на горе вродила, Нащо мені чорні брови вділила? (Чуб., V, 1874, 467);
«Та одна ж нас матінка уродила, Та не одну долю нам уділила: Тобі уділила — панувати, А мені уділила — горювати» (Укр. нар. пісні, 2, 1965, 127);
Цієї уваги до всього доброго, красивого вділила мати й мені (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 10).
3. заст. У сполуч. з деякими іменниками, перев. дієслівного походження, означає дію, зміст якої визначається значенням відповідного іменника.
Ніхто їх [співців] не брав під свою оборону, Ніхто не спускався з високого трону, Щоб їм уділяти хвали (Л. Укр., І, 1951, 172);
Він [Аркадій Петрович] хрестив і вінчав, дарував спаш, уділяв ради, його кликали «татком» (Коцюб., II, 1955, 384).
Словник української мови (СУМ-11)