уповідати

УПОВІДА́ТИ (ВПОВІДА́ТИ), а́ю, а́єш і УПОВІ́ДУВАТИ (ВПОВІ́ДУВАТИ), ую, уєш, недок., УПОВІ́СТИ́ (ВПОВІ́СТИ́), і́м, іси́, док., перех.

1. рідко. Звіряти ( див. звіря́ти¹ 1), повіряти (у 1 знач.).

Жаль мені! З тобою [другом] звикла я ділитися журбою, Вповідувать думки, веселі і сумні (Л. Укр., І, 1951, 32).

2. діал. Розповідати, говорити.

— Так і так, — уповідає [Аниця], — знемагає мій чоловік (Март., Тв., 1954, 39);

— Йой, шо то весна!.. шо то за любість — годі вповісти! (Хотк., II, 1966, 21).

Значення в інших словниках

1. уповідати — уповіда́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. уповідати — УПОВІДА́ТИ (ВПОВІДА́ТИ), а́ю, а́єш і УПОВІ́ДУВАТИ (ВПОВІ́ДУВАТИ), ую, уєш, недок., УПОВІ́СТИ́ (ВПОВІ́СТИ́), і́м, іси́, док., що і без прям. дод. 1. рідко. Звіряти (див. звіря́ти¹ 1), повіряти (у 1 знач.). Жаль мені!...  Словник української мови у 20 томах
3. уповідати — (вповідати), -аю, -аєш і уповідувати (вповідувати), -ую, -уєш, недок., уповісти (вповісти), -ім, -іси, док., перех. 1》 рідко.Звіряти (див. звіряти I 1)), повіряти (у 1 знач.). 2》 діал. Розповідати, говорити.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. уповідати — I. ЗВІРЯ́ТИ що (не криючись, правдиво розповідати кому-небудь щось потаємне), ПОВІРЯ́ТИ, ДОВІРЯ́ТИ, ДОВІРЯ́ТИСЯ, ЗВІРЯ́ТИСЯ в чому, ДІЛИ́ТИСЯ чим, ВИПОВІДА́ТИ розм., ПОВІДА́ТИ розм., ПОВІ́ДУВАТИ розм.  Словник синонімів української мови