уповідати
УПОВІДА́ТИ (ВПОВІДА́ТИ), а́ю, а́єш і УПОВІ́ДУВАТИ (ВПОВІ́ДУВАТИ), ую, уєш, недок., УПОВІ́СТИ́ (ВПОВІ́СТИ́), і́м, іси́, док., що і без прям. дод.
1. рідко. Звіряти (див. звіря́ти¹ 1), повіряти (у 1 знач.).
Жаль мені! З тобою [другом] звикла я ділитися журбою, Вповідувать думки, веселі і сумні (Леся Українка).
2. діал. Розповідати, говорити.
– Так і так, – уповідає [Аниця], – знемагає мій чоловік (Л. Мартович);
– Йой, шо то весна!.. шо то за любість – годі вповісти! (Г. Хоткевич).
Словник української мови (СУМ-20)