урубати
УРУБА́ТИ¹ (ВРУБА́ТИ), а́ю, а́єш, док., перех.
1. Рубаючи, заготовити яку-небудь кількість чогось (перев. дров).
[Юлія:] Та треба дров урубати. Хотіла розпалювати, та не найшла ані полінця дрібного (Фр., IX, 1952, 154);
Дем’ян і Костянтин.. вийшли того ранку до лісу врубати дров (Загреб., Диво, 1968, 254).
2. Рубаючи, відокремити частину від цілого.
*Образно. [Палажка:] Не раю я тобі, парубче, встрявати до неї.. [Xвенька:] Хвоста, кажу, врубають! (Мирний, V, 1955, 214).
3. Розсікти що-небудь чимось гострим.
[Дівчина:] Ганно Семенівно, там батько прийшли… На порозі сидять… Сокирою ногу врубали, дак приказували, щоб дали тієї плівки, що у вас є, що одразу кров припиняє (Григ., Вибр., 1959, 463).
4. Мати здатність або можливість розсікти когось, щось.
Навряд чи й сокира врубає той лід (Крим., Вибр., 1965, 98);
— А сам він.. такий, що його, мати божа! — ні куля не бере, ні шабля не вруба, мов залізо або тую крицю (Морд., І, 1958, 98);
Михайлик шаблею врубати його вже не міг, але ще діставав гостряком до правої п’яти (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 234).
УРУБА́ТИ² див. вру́бувати.
Словник української мови (СУМ-11)