урубати
УРУБА́ТИ¹ (ВРУБА́ТИ), а́ю, а́єш, док., кого, що.
1. Рубаючи, заготовити яку-небудь кількість чогось (перев. дров).
[Юлія:] Та треба дров урубати. Хотіла розпалювати, та не найшла ані полінця дрібного (І. Франко);
Дем'ян і Костянтин .. вийшли того ранку до лісу врубати дров (П. Загребельний).
2. Рубаючи, відокремити частину від цілого.
* Образно. [Палажка:] Не раю я тобі, парубче, встрявати до неї .. [Хвенька:] Хвоста, кажу, врубають! (Панас Мирний).
3. Розсікти що-небудь чимось гострим.
[Дівчина:] Ганно Семенівно, там батько прийшли... На порозі сидять... Сокирою ногу врубали, дак приказували, щоб дали тієї плівки, що у вас є, що одразу кров припиняє (Грицько Григоренко).
4. Мати здатність або можливість розсікти когось, щось.
Навряд чи й сокира врубає той лід (А. Кримський);
– А сам він .. такий, що його, Мати Божа! – ні куля не бере, ні шабля не вруба, мов залізо або тую крицю (Д. Мордовець);
Михайлик шаблею врубати його вже не міг, але ще діставав гостряком до правої п'яти (О. Ільченко).
УРУБА́ТИ² див. вру́бувати.
Словник української мови (СУМ-20)